Консультація щодо деяких особливостей наявності статусу осіб з інвалідністю

У цій консультації нами буде розглянуто деякі особливості наявності статусу особи з інвалідністю.

Під час підготовки тексту консультації нами використовувались наступні джерела права:

1. Закон України “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” від 06.10.2005 р. №2961-IV (далі – ЗУ № 2961);
2. Порядок встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 р. № 917 (далі – Порядок, затверджений постановою КМУ № 917);
3. Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. №1317 (далі – Положення, затверджене постановою КМУ № 1317);

• Що робити у разі незгоди з висновками ЛКК/МСЕК?

Перш за все слід зазначити, що висновок щодо наявності у дитини або повнолітньої особи статусу особи з інвалідністю здійснюється:

1. для дітей (неповнолітніх): лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров’я (далі – ЛКК);
2. для повнолітнітніх осіб – медико-соціальними експертними комісіями (далі – МСЕК).
   

Відповідно до ч.1 ст.7 ЗУ №2961: “Медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей – лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров’я.”

1.1. Процедура оскарження рішення ЛКК

Процедуру оскарження рішення ЛКК закріплено Порядком, затвердженим постановою КМУ №917.

Подавати скаргу на рішення ЛКК:

1. Має право батьки та/або інші законні представники дитини до 18 років;
2. Самостійно має право подати дитина старша 15 років, якщо вона здатна усвідомлювати свої вчинки (має дієздатність),  у тому числі потерпіла від нещасного випадку на виробництві. 

Скарга на рішення ЛКК подається протягом 1 місяця після надходження висновку ЛКК.

Скарга на рішення ЛКК подається за територіальним принципом до центральної обласної комісії або центральної міської у м. Києві та м. Севастополі комісії, які мають право розглядати їх. 

Можна подати до інших установ Міністерства охорони здоровʼя, які самостійно не приймають рішення/не розглядають її, а перенаправлять скаргу разом з іншими документами до центральної обласної комісії або центральної міської у м. Києві та м. Севастополі комісії.

До установ, до яких можна подати скаргу на рішення ЛКК та які перенаправляю її на розгляд до обласних центральних комісій, належать:

1. Комісія, в які дитині проводилось медико-соціальна експертиза;
2. Міністерства охорони здоровʼя Автономної Республіки Крим;
3. Структурного підрозділу з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Відповідно до п.10 Порядку, затвердженого постановою КМУ №917:

“10. У разі незгоди з рішенням комісії дитина старша 15 років, у тому числі потерпіла від нещасного випадку на виробництві, та/або її батьки чи законні представники мають право протягом місяця після надходження висновку комісії звернутися до центральної комісії Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, центральних обласних, центральних міських у мм. Києві та Севастополі (далі – центральні комісії) або до комісії, в якій дитині проводилася медико-соціальна експертиза, чи до Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, відповідного структурного підрозділу з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Комісія, яка проводила медико-соціальну експертизу, або Міністерство охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, структурний підрозділ з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій подає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд центральної комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів, у тому числі з урахуванням у разі потреби результатів додаткових або повторних обстежень, проводить повторний огляд дитини і приймає відповідне рішення.”

Рішення центральної комісії може бути оскаржено до центральної комісії Міністерства охорони здоровʼя (далі – Центральна комісія МОЗ).

У випадку якщо Центральна комісія МОЗ виявить факти порушення законодавства України, доручає центральній комісії повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, та/або розглядає всі наявні документи, які у триденний строк після надходження відповідного запиту надсилаються центральній комісії, а також вживає в межах повноважень інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.

Центральна комісія МОЗ та центральні комісії мають право направляти дитини на додаткові обстеження.

Відповідно до п.11 Порядку, затвердженого постановою КМУ №917: “11. Рішення центральної комісії може бути оскаржене до центральної комісії МОЗ.

Центральна комісія МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає центральній комісії повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, та/або розглядає всі наявні документи, які у триденний строк після надходження відповідного запиту надсилаються центральній комісії, а також вживає в межах повноважень інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.

У разі потреби центральні комісії та центральна комісія МОЗ можуть направляти дітей для проведення додаткового медико-соціального експертного обстеження до закладів охорони здоров’я, науково-дослідних установ, визначених МОЗ.”

Крім того, рішення комісій (ЛКК/центральних комісій/центральної комісії МОЗ) може бути оскаржено в судовому порядку.

Відповідно до п.12 Порядку, затвердженого постановою КМУ №917: “12. Рішення комісії може бути оскаржене до суду.”

ВИСНОВОК:

Зведена таблиця щодо порядку оскарження рішення ЛКК.

Скаржник:	1. Дитина старша 15 років, у тому числі потерпіла від нещасного випадку на виробництві; 2. Батьки дитини; 3. Законні представники дитини.
Рішення ЛКК оскаржується до:	За територіальним принципом до: 1. Центральних обласних, центральних міських у м. Києві та Севастополі комісій; 2. Суду. Подати скаргу можна за територіальним принципом до інших установ охорони здоровʼя, які перенаправлять скаргу до центральних обласних, центральних міських у м. Києві та Севастополі комісій, а саме до: 1. Комісії, в якій дитині проводиться медико-соціальна експертиза; 2. Структурного підрозділу з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;
Рішення центральної комісії оскаржується до:	1. До центральної комісії Міністерства охорони здоровʼя України; 2. До суду.
Строк оскарження:	1. До закладів МОЗ України: 1 місяць з моменту отримання висновку ЛКК; 2. До суду: 6 місяців з моменту отримання висновку ЛКК.

1.2. Процедура оскарження рішення МСЕК

Процедуру оскарження рішення МСЕК закріплено Положенні, затвердженому постановою КМУ №1317.

За загальним правилом, оскаржувати рішення МСЕК має право особа щодо якої прийнято рішення, або її законний представник.

Заява про незгоду з рішенням МСЕК подається протягом 1 місяця після одержання висновку МСЕК.

Заява подається за територіальним принципом до Кримської республіканської, обласних, Київської та Севастопольської центральних міських комісій, які мають право розглядати їх.

Можна подати заяву за територіальним принципом  до інших установ Міністерства охорони здоровʼя, які самостійно не приймають рішення/не розглядають її, а передають заяву разом з іншими документами до Кримської республіканської комісії, центральної обласної комісії або центральної міської у м. Києві та м. Севастополі комісій.

До установ, до яких можна подати заяву щодо оскарження рішення МСЕК та які перенаправлять її на розгляд до обласних центральних комісій, належать:

1. Комісія, в якій особа проходила огляд;
2. Територіальне управління охорони здоровʼя.

Центральні комісії протягом місяця проводять повторний огляд та приймають відповідне рішення.

Відповідно до п.23 Положення, затвердженого постановою КМУ №1317:

“23. У разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров’я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров’я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.”

Рішення центральних комісій може бути оскаржено до Міністерства охорони здоровʼя (далі – МОЗ).

МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення.

У особливо складних випадках, МОЗ, центральні комісії мають право направляти особу на проходження додаткових обстежень.

Відповідно до п.24 Положення, затвердженого постановою КМУ №1317:

“24. Рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ.

МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.

В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, Кримська республіканська, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпропетровськ) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця). Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для комісії мають рекомендаційний характер.”

Крім того, рішення комісій (МСЕК, центральних комісій, МОЗ) може бути оскаржено в судовому порядку.

Відповідно до п.25 Положення, затвердженого постановою КМУ №1317:

“25. Рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.”

ВИСНОВОК:

Зведена таблиця щодо порядку оскарження рішення МСЕК.

Скаржник:	1. Особа, щодо якої прийнято рішення МСЕК; 2. Її законні представники.
Рішення МСЕК оскаржується до:	За територіальним принципом до: 1. Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій; 2.  Суду. Подати скаргу можна за територіальним принципом до інших установ охорони здоровʼя, які перенаправлять скаргу до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій, а саме до: 1. Комісії, в якій особа проходила огляд; 2. Управління охорони здоров’я в територіальному підпорядкуванні якого знаходиться МСЕК, в якому особа проходила огляд;
Рішення центральної комісії оскаржується до:	1. Міністерства охорони здоровʼя; 2. Суду.
Строк оскарження:	1. До закладів МОЗ України: 1 місяць з моменту отримання висновку МСЕК; 2. До суду: 6 місяців з моменту отримання висновку МСЕК.

2.1. Категорія “дитина з інвалідністю підгрупи А” та можливість трудової та навчальної діяльності

Критерії встановлення інвалідності дітям, встановлено Порядком, затвердженим постановою КМУ №917.

Дітям встановлюється категорії “дитина з інвалідністю” або “дитина з інвалідністю підгрупи А”.

Слід зазначити, що підставою для встановлення дитині категорії “дитина з інвалідністю” є помірна та середня міра втрати здоров’я, залежність від стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду і здатність до самообслуговування.

У той же час, підставою для встановлення дитині категорії “дитина з інвалідністю підгрупи А” є виключно висока міра втрати здоров’я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.

Відповідно до п.21 Порядку, затвердженого постановою КМУ №917:

“21. Підставою для встановлення дитині категорії “дитина з інвалідністю” є помірна та середня міра втрати здоров’я, залежність від стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду і здатність до самообслуговування.

До числа дітей з помірною та середньою мірою втрати здоров’я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму I та II ступеня їх вираження (незначні та помірні порушення) та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії I ступеня її вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).

Підставою для встановлення дитині категорії “дитина з інвалідністю підгрупи А” є виключно висока міра втрати здоров’я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.

До числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров’я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).”

ЛКК проводиться оцінка як фізичного стану дитини, так і психічного, соціального та економічного. Тобто оцінюється здатність дитини проводити повноцінне життя, навчатись, спілкуватись і, в тому числі, здатність дитини до праці.

Відповідно до п.17 Порядку, затвердженого постановою КМУ №917:

“17. Під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності, встановлюються такі ступені їх вираження:

1) здатність до самообслуговування – здатність дитини самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти навичками особистої гігієни:

2) здатність до самостійного пересування – здатність дитини самостійно переміщатися в просторі, зберігати рівновагу тіла під час пересування, перебування у спокої і під час зміни положення тіла, користуватися громадським транспортом:

3) здатність до орієнтації – здатність дитини до адекватного сприйняття навколишнього середовища, до визначення часу і місця перебування, оцінки ситуації:

4) здатність до спілкування – здатність дитини до встановлення контактів з іншими особами шляхом сприйняття, переробки і передачі інформації:

5) здатність контролювати свою поведінку – здатність дитини до усвідомлення себе і адекватної поведінки з урахуванням соціально-правових та морально-етичних норм:

6) здатність до навчання – здатність дитини до сприйняття, запам’ятовування, засвоєння і відтворення знань (загальноосвітніх, професійних та інших), оволодіння навичками та вміннями (професійними, соціальними, культурними, побутовими):

7) здатність до трудової діяльності – здатність дитини провадити трудову діяльність з дотриманням вимог до змісту, обсягу, якості та умов виконання роботи:”

Законодавством України не передбачено/не вказано обмеження щодо можливості дітям з категоріями “дитина з інвалідністю” або “дитина з інвалідністю підгрупи А” навчатись, працювати або здійснювати будь-яку іншу соціальну-економічні діяльність. 

У той же час, законодавством України передбачено проведення повторних оглядів дитини ЛКК у строки встановленні або у висновку, або не пізніше ніж за місяць до 18-ого дня народження дитини.

Тобто навчання і трудова діяльність дитини є факторами які впливають на прийняття рішення ЛКК щодо категорії дитини. Тому це може бути підставою або зміни категорії з “дитина з інвалідністю підгрупи А” на “дитина з інвалідністю” під час повторного огляду, або підставою для встановлення категорії “дитина з інвалідністю” загалом.

Відповідно до п.9 Порядку, затвердженого постановою КМУ №917:

“9. З метою визначення ефективності та повноти реабілітаційних заходів, стану здоров’я і ступеня соціальної адаптації повторний огляд дітей з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму проводиться не пізніше ніж за один місяць до закінчення дії медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Дата повторного огляду зазначається у медичному висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Повторний огляд дітей з інвалідністю раніше встановленого строку може бути проведений за заявою як батьків або законних представників дитини з інвалідністю, так і лікаря, який надає дитині первинну медичну допомогу, в разі зміни стану здоров’я і працездатності.”

ВИСНОВОК:

1. Законодавством не передбачено заборони проводити трудову діяльність або навчатись дітям з категорією “дитина з інвалідністю підгрупи А”.
2. ЛКК враховується, при встановленні категорії “дитина з інвалідністю підгрупи А”, здатність дитини на навчання та трудову діяльність. У звʼязку з цим, активне життя дитини, навчання та трудова діяльність будуть враховуватись, а тому можуть бути підставами для зміни статусу “дитина з інвалідністю підгрупи А” на “дитина з інвалідністю” під час повторного огляду ЛКК.

2.2. І група інвалідності щодо повнолітніх та можливість трудової та навчальної діяльності

Критерії встановлення групи інвалідності передбачені Положенням, затвердженим постановою КМУ № 1317.

Критеріями встановлення І групи інвалідності є, в тому числі, значні обмеження здатності до навчання та нездатність до окремих видів трудової діяльності.

Відповідно до п.27 Положення, затвердженого постановою КМУ №1317:

“27. Підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

До I групи належать особи з найважчим станом здоров’я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров’я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені:

• • нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб;
  

  • нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб;
  • нездатність до орієнтації (дезорієнтація);
  • нездатність до спілкування;
  • нездатність контролювати свою поведінку;
  • значні обмеження здатності до навчання;
  • нездатність до окремих видів трудової діяльності.

  До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров’я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи А I групи інвалідності є ступінь втрати здоров’я, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).

До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров’я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи Б I групи інвалідності є ступінь втрати здоров’я, що спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та побутових потреб.”

Законодавством України не передбачено обмеження щодо можливості особам з І групою інвалідності навчатись, працювати або здійснювати будь-яку іншу соціальну-економічні діяльність. В той же час, законодавством України передбачено проведення повторних медичних оглядів.

Відповідно до п.22 Положення, затвердженого постановою КМУ №1317: “22. Повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров’я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один – три роки.”

Враховуючи вищенаведене, навчання та трудова діяльність є критеріями, які враховуються лікарями під час встановлення групи інвалідності. У звʼязку з цим, трудова діяльність та навчання після отримання І групи інвалідності можуть бути підставами для зміни групи інвалідності.

У той же час слід зазначити, що це залежить від того яким чином проводить трудову та навчальну діяльність особа з інвалідністю І групи.

Так, за умови забезпечення необхідних умов, засобів компенсації фізичних дефектів та проходження реабілітаційних умов, особа з інвалідністю І групи може вести трудову діяльність.

Відповідно до п.27 Положення, затвердженого постановою КМУ №1317: “27…Особи з інвалідністю I групи із значно вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та проводити різні види трудової діяльності за умови їх забезпечення засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів, створення за необхідності спеціальних умов праці, у тому числі вдома.”

ВИСНОВОК:

1. Законодавством України не передбачено заборони проводити трудову діяльність або навчатись особа з І групою інвалідності.
2. МСЕК враховується, при встановленні І групи інвалідності, здатність особи на навчання та трудову діяльність. У звʼязку з цим, активне життя, навчання та трудова діяльність будуть враховуватись, а тому можуть бути підставами для зміни І групи інвалідності на нижчу.
3. Особи з І групою інвалідністю, можуть проводити трудову діяльність у випадку їх забезпечення необхідними засобами та за спеціальних умов. В такому випадку, це не матиме негативного впливу при повторному огляді щодо наявної І групи інвалідності.